| Автори | Е.А. Лисенков1 , В.В. Клепко2 | 
| Афіліація | 1 Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського, вул. Нікольська, 24, 54030 Миколаїв, Україна 2 Інститут хімії високомолекулярних сполук НАН України, Харківське шосе, 48, 02160 Київ, Україна  | 
| Е-mail | ealisenkov@mail.ru | 
| Випуск | Том 8, Рік 2016, Номер 1 | 
| Дати | Одержано 28.10.2015, у відредагованій формі – 02.03.2016, опубліковано online 15.03.2016 | 
| Цитування | Е.А. Лисенков, В.В. Клепко, Ж. нано- електрон. фіз. 8 № 1, 01017 (2016) | 
| DOI | 10.21272/jnep.8(1).01017 | 
| PACS Number(s) | 73.63.Fg, 74.50. + r | 
| Ключові слова | Перколяційна поведінка (6) , Полімерні нанокомпозити (13) , Електропровідність (34) , Вуглецеві нанотрубки (24) , Теоретичні моделі електропровідності. | 
| Анотація | Використовуючи методи математичного моделювання проаналізовано основні теоретичні моделі електропровідності полімерних нанокомпозитів та їх відповідність експериментальним результатам для систем поліетер-вуглецеві нанотрубки. Встановлено, що моделі, які основуються на теорії ефективного середовища, не враховують існування порогу перколяції і не можуть використовуватися для точного опису експериментальних даних. Виявлено, що модель Фур’є демонструє гарну відповідність експерименту, проте застосовна лише для систем у яких спостерігається великий стрибок електропровідності при досягненні порогу перколяції, тобто систем з низькою власною електропровідністю. Показано, що найкращу відповідність експериментальним даним показали моделі Кіркпатріка та узагальнена модель МакЛахлана, які, окрім порогу перколяції, враховують структурні характеристики кластерів, які формуються з вуглецевих нанотрубок. | 
| 
         Перелік посилань  |